Публікації

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА ЗАСАДАХ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

Чабанюк І.Є.

студентка МАПнаук. кер. – канд. пед. наук, доц. Кіт Г.Г.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Проблема формування колективу на кожному етапі становлення суспільства є важливим предметом осмислення та вивчення. Сучасний стан соціального середовища вимагає від молодої людини володіти цілим рядом колективістських якостей, які лежать в основі успішного становлення особистості. Вже в умовах початкової школи починається формування учнівських колективів, які готують кожного їх члена до повноцінного соціального становлення. Велика відповідальність за даний процес належить вчителеві, який повинен не тільки правильно організувати дитячий колектив, але й на кожному етапі його розвитку спрямовувати в необхідному напрямку, удосконалювати, забезпечувати гармонійний розвиток та функціонування. Разом з тим, відзначимо, що невміння педагога правильно організувати процес формування колективу веде до виникнення проблем у всій структурі навчально-виховного процесу. Багато педагогів, серед яких А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, стверджують, що серед важливих причин, які ведуть до невміння вчителя згуртовувати дитячий колектив, є недостатня розвиненість у них педагогічної творчості, креативності, стандартність мислення. Це призводить до того, що вчитель використовує у своїй діяльності стандартні методи, форми, засоби формування колективу, не вміючи творчо підійти до цього процесу. Тому, серед найважливіших і актуальних шляхів розв’язання даної проблеми є підготовка майбутнього педагога до процесу формування колективу молодших школярів на засадах педагогічної творчості.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях приділяється належна увага дослідженню педагогічної творчості та особливостям підготовки до неї майбутніх учителів (В.А. Кан-Калик, Н.В. Кичук, Л.М. Лузіна, М.Д. Нікандров, С.О. Сисоєва); процесу розвитку творчого потенціалу студентів (С.С. Гасанов, П.Ф. Кравчук, В.А. Лісовська, О.Е. Приходько). Досить широко обґрунтована проблема формування учнівського колективу (Є.А. Аркін, П.П. Блонський, Н.І. Іорданський, Н.К. Крупська, А.С. Макаренко, Т.Є. Коннікова, В.О. Сухомлинський, Л.І.Новікова). Однак, проблема підготовки майбутнього вчителя до формування колективу на основі педагогічної творчості ще не повною мірою досліджена та зреалізована у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців.

Опрацювання психолого-педагогічної літератури з проблеми творчості дозволяє констатувати, що творчість – це процес творення нового, раніше не існуючого. Проте творчість педагогічна має свої особливості порівняно із загальним значенням цього поняття. За С.У. Гончаренко, „творчість педагогічна – оригінальний і високоефективний підхід учителя до навчально-виховних завдань, збагачення теорії і практики виховання й навчання, який стосується різних сторін діяльності вчителя – проведення навчальних занять, роботи над організацією колективу учнів, проектування особистості учня, вироблення стратегії і тактики педагогічної діяльності з метою оптимального виконання завдань всебічного розвитку особистості” [1, с.326]. Тільки творчий учитель, творча особистість може навчити і виховати творчу особистість учня. Від педагогічної творчості учителя залежить ефективність розвитку дитини та колективу в цілому.

Творчість педагога як творця суспільно-значущих матеріальних і  духовних цінностей є вершиною його духовного життя, показником розвитку його інтелекту, почуттів та волі. На думку В.О.Сухомлинського „Творчість починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу, при цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням” [3,       с.566]. З цього випливає, що, формуючи дитячий колектив на засадах педагогічної творчості, вчитель вкладає в даний процес найвищу міру розвитку своїх знань, особистісних якостей, здібностей, талантів, які потім будуть відображені безпосередньо у діяльності самого колективу.

Творчість у педагогічній діяльності потребує формування у майбутніх учителів початкових класів широкого кола професійно-творчих, фахово-методичних вмінь, навичок й здатностей. У „Розмові з молодим директором” В.О.Сухомлинський називає творчість глибоко особистою, індивідуальною якістю і пов’язує її із здібностями, талантом педагога. На його думку, бачення нового у педагогічній діяльності є „важливою умовою творчого ставлення до роботи” [4, с.413]. Проте, як показує шкільна практика, готовність педагога початкових класів до оригінального застосування нестандартних форм, методів навчання і виховання, їх поєднання та впровадження в навчальній та позаурочній виховній діяльності учнів молодшого шкільного віку не завжди є достатньою, що негативно позначається на процесі становлення дитячого колективу. К.Д.Ушинський закликає педагогів глибоко знати теорію та володіти мистецтвом виховання, оскільки педагогічній діяльності ”крім терпіння, вродженої здібності й навичок, потрібні ще й спеціальні знання” [5, с.229].

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури ( І.А. Зязюн, В.О. Кан-Калик, Н.В. Кичук) творчість педагога у процесі формування колективу молодших школярів включає в себе ряд найважливіших якостей,зокрема такі, як:

-здатність приймати нестандартні рішення;

-уміння створювати проблемні навчальні і виховні ситуації;

-оригінальність у всіх сферах своєї діяльності;

-творча фантазія, розвинена уява, креативність мислення;

- особистісні якості (сміливість, готовність до ризику, винахідливість,   цілеспрямованість, оптимізм, ентузіазм, настирливість, упевненість, кмітливість, інтуїтивне відчуття нового та оригінального).

Саме на формування даних якостей повинна бути спрямована підготовка майбутнього вчителя до формування колективу на засадах педагогічної творчості.

Підготовку майбутніх вчителів початкових класів до процесу формування колективу на засадах творчої педагогічної діяльності розглядаємо, з одного боку, як здатність і готовність вчителя до сприяння становленню творчої особистості кожного члена колективу, розвитку його творчих здібностей, а з іншого боку, як вміння вчителя впроваджувати в даний процес новітні, інноваційні технології навчання та виховання.

Аналіз навчальних планів підготовки майбутніх учителів початкових класів показав, що дисципліни, які складають їх структуру, мають потенціал для  засвоєння студентами знань та вироблення навичок роботи з формування дитячого колективу, творчого розвитку особистості майбутнього педагога, але носять розрізнений і фрагментарний характер. Така підготовка здійснюється під час опрацювання студентами дисциплін: „Теорія та методика виховання”, „Педагогічна майстерність”, „Історія педагогіки”, „Організація колективнх форм роботи у різновікових колективах” та деяких інших.

Вважаємо, що зміст підготовки вчителів початкових класів до процесу формування колективу на засадах педагогічної творчості при вивченні даних дисциплін  повинен включати:

·     теоретико-методологічне обґрунтування базових понять колективу та педагогічної творчості, а також їх сутності і специфіки в діяльності вчителя початкових класів;

·     вивчення основних напрямів наукових досліджень з формування колективу на засадах педагогічної творчості;

·     визначення структури творчої особистості вчителя початкових класів, стадій і рівнів розвитку його творчості;

·     визначення основних характеристик дитячого колективу та розвитку творчих якостей особистості учня в колективі, їх змісту;

·     виявлення психолого-педагогічних умов, факторів успішності формування колективу засобами творчості;

·     обґрунтування особливостей діяльності вчителя початкових класів із творчого підходу до процесу становлення дитячого колективу учнів;

·     вивчення і удосконалення педагогічного досвіду;

·     використання педагогічних технологій як творчості вчителя початкових класів.

На нашу думку, підготовку до процесу формування колективу молодших школярів на основі творчої педагогічної діяльності доцільно здійснювати на засадах:

·     гуманізації – надання можливості студенту постійного саморозвитку, самовдосконалення,  розвитку здібностей до творчості;

·     організації взаємодії зі студентами на діалогічній основі – орієнтації на співставлення різних точок зору, толерантного ставлення до іншої думки;

·     професійно-творчої спрямованості – узагальнення і синтезу психолого-педагогічних знань, професійних практичних умінь і навичок студентів, формування готовності оптимально і творчо використовувати їх у процесі формування колективу молодших школярів та теоретичного осмислення суті педагогічного процесу як цілісної системи;

·     інноваційності – безперервності оновлення змісту професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів досягненнями педагогічної науки і практики, застосування у підготовці майбутніх фахівців інноваційних педагогічних технологій.

Врахування даних засад у процесі підготовки вчителя до формування колективу молодших школярів на основі педагогічної творчості дозволить забезпечити комплексність та результативність даної підготовки, а в майбутньому і ефективність роботи педагога в зазначеному напрямку.

Важливою складовою зазначеного аспекту підготовки є засвоєння майбутніми педагогами навичок впровадження в процес формування колективу інноваційних методів, прийомів, технологій роботи, вироблення індивідуального, творчого стилю управління колективом. Для цього доцільно залучати студентів до проведення виховних заходів, організації групової роботи як в межах свого колективу, так і поза ним.

У процесі підготовки вчителя до роботи над згуртуванням колективу на засадах педагогічної творчості не тільки відбувається засвоєння майбутнім педагогом теоретичних положень, системи знань, але й набуття практичних умінь і навичок з формування творчої особистості та колективу молодших школярів, а також, що особливо важливо, відбувається творчий розвиток самого вчителя, який стане міцною основою  процесу формування колективу.

Отже, сучасні вимоги до підготовки фахівців сфери освіти, особливо вчителів початкової школи, потребують удосконалення їх готовності до творчості в професійно-педагогічній діяльності. Організація підготовки майбутнього вчителя до процесу формування колективу молодших школярів на засадах педагогічної творчості, повинна бути направлена на:

·     розвиток у нього вмінь використовувати інноваційні педагогічні технології, нетрадиційні форми, активні методи у формуванні колективу;

·     озброєння системою міцних та ґрунтовних знань та здатності використовувати їх на практиці;

·     вироблення навичок творчого самовдосконалення, саморозвитку майбутнього педагога;

·     вироблення вмінь забезпечувати творчий розвиток дитини в колективі.

Орієнтація на дані напрями сприятиме удосконаленню якості та результативності підготовки майбутнього педагога до процесу формування колективу на засадах педагогічної творчості.

Список використаних джерел

1.                  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2.                  Мойсеюк Н.Є. Педагогіка : Навчальний посібник. – 5-те видання, доповнене і перероблене / Н.Є.Мойсеюк. –  К., 2007. –  656 с.

3.                  Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибрані твори : В 5-ти т. – Т. 3. / В.О.Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 283-567.

4.                   Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибрані твори : В 5 т. – Т. 4. / В.О.Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 393-622.

5.                  Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии //  Избранные педагогические сочинения : В 2 т. – Т. 1. /  К.Д.Ушинский. – М.: Педагогика, 1974. – С. 228-556.

6.                  Фіцула М. М. Педагогіка : Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М. М. Фіцула. – К.: Академія, 2000. – 544 с.

Інна Чабанюк,

ВДПУ ім. М.Коцюбинського,

наук. кер. – канд. пед. наук, доц. Кіт Г.Г.

ВПЛИВ КОЛЕКТИВНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Становлення особистості молодшого школяра в умовах сьогодення відбувається під впливом різноманітних чинників, серед яких одним із визначальних є колектив учнів як середовище взаємодії, впливу, як модель суспільного життя. Лише в атмосфері колективу з його гуманними відносинами між людьми можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей, можливостей людини. Виховання в колективі створює передумови для:

–       успішної соціалізації,

–       виявлення потенційних творчих можливостей особистості,

–       розвитку  соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості,

–       свідомої участі в управлінні суспільними процесами,

–       розвитку вміння взаємодіяти з іншими людьми,

–       нагромадження життєвого досвіду,

–       формування колективістських якостей людини.

Тобто, виховання в колективі є незамінним засобом формування повноцінної особистості.

З розвитком суспільства розвивалась і проблема колективного виховання.  В двадцяті роки ХХ століття  вітчизняні педагоги, такі як: Є.А. Аркін, П.П. Блонський, Н.І. Іорданський, Н.К. Крупська, виховуючий колектив розуміли як мету виховуючих зусиль педагогів. Ці ідеї втілились в практиці дитячих закладів С.Т. Шацького, С.М. Рівеса, Н.М. Шульмана і особливо А.С. Макаренка, який сформулював основні принципи і методи управління колективом. Також А. С. Макаренко запропонував своє розуміння колективу: „ Колектив – це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, володіючих певними колективними якостями ”, що зумовило виникнення питання про місце особистості в колективі [1, 58]. Ідеї А.С. Макаренка розвивали Ф.Ф. Брюховецький, Т.Є. Коннікова, В.О. Сухомлинський. В середині шістдесятих років дитячий колектив був охарактеризований як соціально-педагогічна система (А.Т.Куракін, Х.Лейметц, Л.І.Новікова). В вісімдесяті роки сформувалась уява про виховуючий колектив як диференційовану єдність різнотипних колективів дітей та дорослих. В дев’яності роки теорія колективу доповнилась поняттям „виховуючої системи”. Прихильники колективного виховання наполягали на тому, що воно  є обов'язковою умовою повноцінного розвитку особистості. В колективі особистість вчиться оцінювати себе, розвиває комунікативні здібності і здобуває практику соціальних стосунків. Справді, дати самооцінку дитина молодшого шкільного віку може, тільки порівнявши себе з іншими, у спільних іграх і роботі. Перебуваючи в шкільному колективі, молодший школяр усвідомлює свою індивідуальність і неповторність, дає оцінку своїм вчинкам, що є основою становлення особистості.

Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування колективу – головною метою виховної роботи, а сам колектив – основним засобом і формою досягнення цієї мети [2, 436-437].

Все більше педагогів (І.П.Підласий, Трухін І.О.) наполягають на тому, що формування повноцінної особистості можливе тільки у високоорганізованому колективі, і чим раніше дитина стане його членом, тим кращих результатів можна досягти. Проте, необхідно пам’ятати, що не тільки колектив має вплив на дитину, але і дитина безпосередньо впливає на нього.

В одній із своїх праць К.Д. Ушинський зауважив, що людина – предмет виховання, а виховуватись та розвиватись вона може лише у колективі. Крім того, учений розкрив принцип народності у вихованні та навчанні особистості, значення почуттів, емоцій, особистісних симпатій у формуванні та становленні особистості. Спираючись на думку педагога, можна сказати про те, що неможливо виховати повноцінну, гармонійну особистість не включивши її в колектив.

Формування особистості відбувається безпосередньо за участі колективу. Він безсумнівно впливає на її становлення та відіграє важливу роль. Колектив – це соціальна спільність людей, об’єднана на основі суспільно-значущих цілей, спільних ціннісних орієнтацій, спільної діяльності та спілкування.

Молодший шкільний вік – це той період, в який закладаються основні риси особистості. Перебуваючи в колективі, дитина засвоює манери поведінки, спосіб спілкування, вона вчиться взаємодіяти з іншими дітьми, порівнювати себе з оточуючими, тобто формується як особистість. Колектив має безпосередній вплив на формування особистості, тому що саме в колективі дитина стає повноцінним членом суспільства, а починається цей процес саме з молодшого шкільного віку. На думку В.О.Сухомлинського,  „Особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як про виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання я уявляю собі як гармонію виховання колективу й виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню” [4, 101].

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах. Передусім він реалізується у колективній діяльності учнів. У спільній діяльності видно успіхи та невдачі, злети і падіння кожного вихованця, їх причини. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування. Невдачі дітей допомагають їм бути терплячішими один до одного, виховують у них такі моральні якості як: взаємодопомога, взаємопідтримка, вміння співчувати, допомагати. У процесі різних видів діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв’язки і взаємини. Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом:

1) особистість підкоряється колективу (конформізм);

2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія);

3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

Найоптимальнішим варіантом є той, коли особистість перебуває в гармонії з колективом, є з ним одним цілим, тоді дитина почуватиме себе рівноправним членом колективу і процес формування особистості відбуватиметься природним шляхом. За інших варіантів, коли дитина почуватиме себе  підкореною колективу, або навпаки буде підкоряти собі інших, вплив колективу на формування особистості носитиме негативний характер.

На думку В.Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємин між особистістю і колективом досягається, якщо „ це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття добро і зло ” [3, 387]. Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі усі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає «ізольованих», відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга, який здатний завжди прийти на допомогу, підтримати у важку хвилину. Такі риси зберігаються на все життя.
  Вплив колективу на його членів посилюється за розумного поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для вияву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності. К.Д.Ушинський наголошував, що  діти обов’язково мають знаходитися під виховним впливом вихователя, тому що „ діти полишені напризволяще, не підкорені виховному впливу, тільки псують один одного і дичавіють. Бур’ян виростає надзвичайно швидко на юному, сильному, але ніким не оброблюваному ґрунті, глушить усі добрі початки, і нове джерело зла щедро просочується в лоно громадського життя ” [5, 42]. У таких колективах ролі його учасників адекватні їх можливостям, контроль за їх діяльністю переростає у самоконтроль, а сам колектив терпляче ставиться до недоліків його членів. Разом з тим А.С.Макаренко застерігав від надмірної опіки над дитячим колективом з боку дорослих, стверджуючи, що прекрасна ерудиція педагогів, їхнє уміння знайти рішення й окреслити умови, нічого не пропустити і не «переборщити» – всі ці потрібні здібності педагогів, якщо вони проявляються у надмірній кількості, можуть слугувати обмеженням для самодіяльності вихованців. Тому педагог повинен виконувати роль друга, товариша для дітей, для того, щоб зміцнювати дитячий колектив, направляти його в потрібне русло, а разом з ним і всіх його членів.
  В умовах колективу індивід може здійснювати свої наміри щодо співробітництва з іншими, утвердити себе як особистість, реалізувати свої можливості. В згуртованому колективі, залучаючись підтримкою ровесників, для дитини немає нічого неможливого, вона здатна подолати будь-які труднощі і повністю розкрити себе.

Учнівський колектив є могутнім засобом, що стимулює, активізує діяльність учня. У колективі в процесі спільної діяльності, спільних переживань виникає емоційне зараження, у результаті чого учень глибше відчуває, яскравіше переживає події, що відбуваються, відчуває почуття радості від праці, спілкування, збагачується внутрішній світ взаємною інформацією й створюється так зване поле інтелектуально-моральної напруги (Л.І. Новікова й О.Т. Куракін), що істотно впливає на формування уявлень, поглядів і прагнень учнів.

До спільної колективної діяльності, за допомогою якої можна формувати колектив, а разом з ним особистість молодшого школяра, можна віднести: КТС, ігри ( сюжетно-рольові, рухливі, ігри-драматизації, сюжетно-дидактичні, ігри-подорожі ), виховні бесіди, години спілкування, проекти, екскурсії, свята.

В ході проведення дослідження в ЗОШ № 8 міста Вінниці у 4-Б класі, одним із наших завдань було дослідити внутрішньо групові стосунки в дитячому колективі. Спостерігаючи за дітьми, ми помітили, що між ними часто виникають конфлікти, між собою спілкуються переважно діти однієї статі, тобто дівчатка з дівчатками, а хлопчики з хлопчиками, в дітей немає спільних інтересів. Також в класі є ізольовані діти, і навпаки діти, які занадто багато звертають на себе увагу. Для того, щоб покращити ситуацію в класі, згуртувати колектив і разом з цим розвивати у кожної дитини колективістські якості, погляди, прагнення,  нами був підготовлений  виховний захід  до свята всіх закоханих, а саме класна година на тему:     „ Подарунок в долоньці ”.  Проводячи з дітьми різні конкурси, ігри, такі як: „ Знайди половинку ”, „ На узбіччі дороги ”, „ Мотальщики ”,  „ Чиї компліменти кращі ”,  „ Передай подарунок ”, ми помітили як змінюється їх настрій: від схвильованості, сором’язливості, невпевненості до радості, захоплення.  Взаємодіючи один з одним у спільній діяльності, діти ставали більш розкутими, вільніше почували себе в колективі. Після проведеної роботи учні стали дружнішими, їм було легше висловлювати почуття один одному, тобто стосунки між дітьми покращились, колектив став згуртованішим, а діти зуміли перебороти сором’язливість і стали більш впевненими в собі. На перервах між дітьми майже не виникало конфліктів, вони були захоплені спільними іграми, спілкуванням.  Це ще раз доводить, що в результаті спільної діяльності, в якій дитина переживає позитивні емоції, вона засвоює позитивний досвід спілкування з іншими дітьми та розвивається як особистість.

Формуючи особистість молодшого школяра в умовах колективу, необхідно пам’ятати усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів-гуманістів:

1)  головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу;

2)  визнання реальних прав дитини у шкільному колективі;

3)  кожна дитина зі своєю  індивідуальністю  та неповторністю є рівноправним членом дитячого колективу;

4)  створення у дитячому колективі системи гуманних стосунків, які забезпечують гідне місце кожної особистості, увагу і повагу до її думок, проблем, турбот;

5)  забезпечення в колективі можливості для формування здібностей, задатків дитини та однакових умов для їх розвитку;

6)  визнання спільної творчої діяльності, спільного творення добра, піклування про навколишній світ, про іншу людину;

7)  сповідування принципу А.C. Макаренка: „ Якомога більше вимог до людини і якомога більше поваги до неї ” [6, 361].

Тільки дотримуючись цих вимог дитина молодшого шкільного віку зможе розвиватись як повноцінна особистість.

Отже, колективне виховання є тим середовищем, у якому  відбувається самоствердження учня, його індивідуальний розвиток, соціалізація, а отже і формується повноцінна особистість.  Тому необхідно сприяти формуванню особистості молодшого школяра в колективі і через колектив.

Література

1.  Макаренко А.С. Колектив і виховання особистості / А.С. Макаренко. – М.: Педагогіка, 1972. – 335 с.

2.  Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник: 4-е видання, доповнене / Н.Є. Мойсеюк. – К.: Білоцерківська книжна фабрика, 2003. – 615 с.

3.  Педагогіка: Навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – Вінниця, 2007. – 400 с.

4.  Сухомлинський В.О. Формування комуністичних переконань молодого покоління // Вибрані твори : В 5-ти т. - Т. 2. / В.О.Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 9-148.

5.   Ушинський К. Д. Три елементи школи / Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. – К.: Рад. школа, 1983. – С. 23-42.

6.  Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти / М. М. Фіцула. – К.: Академія, 2000. – 544 с.